У 1984 мені було 8 років. Ми жили в Харкові. Одного разу я прийшла додому зі школи та обурено розповіла батькові, що “нас тут примушують вивчати якусь нікому не потрібну українську мову.”
Мій єврейський батько був дуже інтелігентною людиною, яка ніколи навіть голосу не підвищувала. Не лаяв нас ніколи, ні з ким не сварився. Але тут я побачила, що він майже пожовтів від люті. Неймовірно суворим тоном, якого я від нього ніколи не чула, він сказав, “Ти балакаєш українською мовою. Це твоя рідна мова і я цих дурниць слухати не бажаю. Ось тобі книжка українською, щоб до вечора її прочитала, а потім мені перекажеш. Українською, а потім англійською.”
Так я і зробила, і більш дурниць не казала.
Leave a comment