Роман Марини Гримич Юра це сіквел до твору письменниці під назвою Клавка, по який я писала раніше. Юра мені сподобався навіть більше за першу книжку трилогії мабуть тому, що там менше ведеться про саму Клавку, яка є доси нецікавим персонажем. В романі Юра ми зустрічаємо сина Клавдії, номенклатурного радянського хлопця, який раптом дізнається, що в Радянській Україні є люди, які відчувають себе українцями і готові постраждати за свою рідну культуру. Я не була номенклатурною дочкою, але ніколи не забуду, як я зрозуміла теж саме вже у 80-і роки.

В романі з’являється батько письменниці, відомий український культурний діяч Віль Григорович Гримич, та й сама писателька, яка у 60-х роках, відображених у романі, була малою дівчинкою. Найкраще, що є у цій серії романів Гримич, це відображення того, як жили і творили українські письменники у СРСР. Гримич сама це все бачила і розповідає про те, що їй запам’яталося з тих часів.

Як і в романі Клавка, Гримич закінчує твір сценою, де спроби зберегти хоча б якийсь дух України зустрічаються з залізобетонним жахом радянського монстру. В ціх книжках нема хеппі-енду, тому що це не жанр фентезі. Свій хеппі-енд Україна й досі виборює на фронті. А ми можемо зберігати нашу мову і культуру, читаючи українські книжки і створюючи україномовний контент. А також, звичайно, донатимо скільки можемо на ЗСУ.