Мені. Мені не подобаються шпигунськи романи, але І один у полі воїн (1956) українського письменника Юрія Дольд-Михайлика був однією із найулюбленіших книжок мого радянського дитинства. Це надзвичайно талановитий роман про українського розвідника на ім’я Гришко Гончаренко за часи другої світової війни. Гончаренко – це цілком вигаданий персонаж. Він як український Джеймс Бонд, але на мій погляд набагато цікавіший, складніший як людина, та й ще й з чудовими здібностями до філології.

Дольд-Михайлик писав тільки українською мовою, але ось зараз я зробила пошук в Гуглі і бачу, що всі статті про нього, що мені пропонує Гугл, російською. Українська стаття у Викіпедії – це недбалий і дуже скорочений переклад статті з російської Wiki. Це якась просто неймовірна дурниця. Ось саме тому я почала цей блог. Існує стільки чудових українських письменників, а про них майже ніде не пишуть українською.

У романі І один у полі воїн, студент факультету іноземних мов Гришко Гончаренко вимушений прикидатися сином німецького мільйонера, щоб шпигувати за гітлерівцями. Ми вже можемо собі уявити, що для хлопця, який виріс у родині робітника української залізниці у страшні тридцяті роки, це край важко. Що він може знати про життя заможних німців? Але Гришко така внутрішньо зосереджена, глибоко відчуваюча та природньо інтелігентна людина, що йому це вдається.

І один у полі воїн був мега-бестселером у країнах соціалістичного табору. Все гарно в цій книжці – і сюжет, і персонажі, і мова. Так, там є якісь комуністичні глупощі, але що робити? Без них ніхто нічого у СРСР не надрукував би.

На фото зображені також два романи, у яких продовжуються пригоди розвідника Гончаренка. Я ще їх не читала. За радянських часів ми читали, що могли знайти, а ціх книжок, я ніде не бачила. Але зараз їх можна легко купити і завантажити в інтернеті.

Взагалі існування письменників які робили свідомий вибір писати українською мовою у СРСР це якесь велике чудо. Цензура на українські книжки була набагатше жорстокою, а репресії за ідеологічні помилки більш страшними. Марина Гримич, наприклад, багато про це пише. Але все ж таки було багато чудових письменників, таких як Юрій Дольд-Михайлик, які все ж писали українською.